Київська країна снів. Частина 3

Характерними прикладами нового для цього періоду (після 1935 року – М. С.; переклад з російської – наш) підходу до архітектури є багатоповерхові будинки на Брест-Литовському шосе [...] й на Пироговській вулиці у Києві [...] Ці будинки поставлено фронтально до вулиці, або ж вони займають значну частину кварталу. У них вже можна простежити деяке подолання впливу конструктивізму та критичне використання класичної архітектури». Про будинок-квартал на Пироговській знов-таки поговоримо іншим разом (наведемо лише один барельєф); тут і зараз дуже цікаво, що як зразок подолання «культурою 2» «культури 1» книга 1953 року, з якої взято щойно наведений пасаж, дає фото «житлового будинку на Брест-Литовському шосе. Архітектори – лауреат Сталінської премії А. В. Добровольський і М. Я. Ручко.1937 р.». Відомий ювілейний довідник «Київ» 1981 року наводить авторів як «А. В. Добровольський і Я. В. Ручко». У будь-якому разі, це – так званий «сірий дім» багатьох поколінь студентів-медиків та політехніків біля метро «Політехнічний інститут», навскіс від Дому спеціалістів. Зараз він має № 1/33. Політехнічного провулку. У нього ще є брат-близнюк в іншому кінці кварталу, ближче до «Більшовика» (№ 43 проспекту Перемоги), інших авторів та з іншим декоративним оздобленням, але створений того самого 1937 року для робітників того ж заводу («Більшовика», звичайно) і цілком впізнаваний як, так би мовити, брат свого брата. Близнюка створили начебто архітектори Г. А. Благодатний і М. В. Холостенко; відомий він ще як «дім сім’ї Хохлових», що й зазначено на меморіальній дошці.

Роздивимось спочатку «сірий дім». Нехай не вводять нас в оману барокові волюти на фасаді: постконструктивістський вишкіл Добровольського, учня Й. Каракіса, проступає на пошарпаних стінах у дворі будівлі. Між іншим, у «культурі 2» досить поширені були декларації про боротьбу з фасадною архітектурою й про те, що двір від парадної декорації, яка виходить на вулицю, відрізнятися не повинен. Марно, як бачимо; тут теж бажане видавалося за дійсне.

Але сьогодні дійсне виглядає цікавішим за бажане. Вітражі у дворі «будинку сім’ї Хохлових» видають конструктивістські вподобання Холостенка найвиразнішим чином. Ще рік-два до того так оформлювали навіть вуличний фасад (скажімо, на Інститутській, 22, див. «АСС» № 2/2010). У більш пізньому «будинку сім’ї Хохлових» на вулицю виходить декоративно оздоблена стіна зі знайомими вже з «сірого будинку» квадратними заглибленими вікнами та зі скульптурними сценками навчання дітлахів музики.

Посередині шляху від одного будинку-близнюка до іншого, на початку вулиці Академіка Янгеля, розташована найменш примітна і найбільш аскетична довоєнна споруда цього кварталу – триповерховий корпус КПІ 1929 року. «Коробкова» масова архітектура першої п’ятирічки тут ближча не до прикрашених мрій про «палаци для робітників», а до індустріальних корпусів заводу, напівзруйновані решточки яких усе ще можна бачити навпроти торгівельно-розважального комплексу, на який було перетворено завод.

Шлях від країни мрій 1930-х років до постіндустріального dreamland’у 2000-х пролягає ущелиною між мостом та головним цехом екс-промислового гіганта. Корпус мертвого монстра з побитими склоблоками віконець та проламаним дахом – неабияке видовище у стилі industrial. Тут, у каньйоні, йде жвава торгівля секонд-хендом, якою вже не перший рік опікуються вихідці з країн Африки. Їхній бізнес є вельми проблематичним і породжує крос-культурне нерозуміння. Взагалі-то із заборонами фотографувати ми зіштовхувалися й на кіностудії, але там все скінчилося мирно. Тут же агресія одного з продавців, котрий хапав камеру й погрожував її розтрощити, могла бути зупинена тільки з допомогою охоронця (той, до речі, зовсім і не мав нічого проти фотозйомки). Тож нинішнє соціальне реальне втручається у простір мрій минувшини на півдорозі до (також намріяного) світлого капіталістичного прийдешнього.

Новітній комерційний «Більшовик» всередині знімати теж забороняється. Шкода; там чимало пострадянського «стьобно-ностальгійного» антуражу, старих радіоприймачів у закуточках та «знаків якості» на футболках обслуговуючого персоналу. Зате ніхто не заборонить знімати зовні – ані вхід до маркету з декоративними п’ятикутними зірками, ані фасад кінотеатру з навісним скляним екраном та символічними трубами (industrial! ) за ним.

А найбільш за стилем конструктивістська, у дусі паперових проектів початку 1930-х років, споруда, хоча й цілком сучасна за походженням (2000-ні роки), знаходиться навскіс від торговельного комплексу. У її засклених площинах віддзеркалюється щойно зведений житловий комплекс із трьох веж, поєднаних критими переходами. Сни капіталу успадковують сни праці?

Автор: Михайло Собуцький
Фото: Поліна Мошенська
Джерело: журнал "АСС"