Громадський опір на пагорбах

Сьогодні в київському містобудуванні відбувається повний хаос. Дуже висока ціна на нерухомість у поєднанні з відсутністю відкритих кадастрів та здорового глузду в осіб, причетних до будівництва, призводять до катастрофічних наслідків. Як свідчить архітектор георгій духовичний, 80% будівництва у Києві ведеться на непрофільних землях. Для означення позиції забудовників цілком підходять слова «нічого святого».

Територія під охороною ЮнесКо? Три метри до лікарняних палат? Дніпровський схил над аскольдовою могилою? Найстаріший столичний велотрек? Руйнування сусідніх будинків? Усе це не має жодного значення, коли йдеться про величезний прибуток з елітного житла та офісних приміщень. На час кризи чимало будівництв було заморожено, але зрозуміло, що це не є вирішенням проблеми.

До певного часу опір вели тільки мешканці прилеглих будинків, переважно в судовому порядку. Безуспішно. Якщо вже забудовнику вдавалося вибити собі незаконний землевідвід та ще й так само незаконно перепрофілювати ділянку, то судовий позов обурених мешканців – не така вже й серйозна перепона.

Улітку та на початку осені 2007 року поширюються і стають більш систематичними «ініціативи з прибирання»: на вихідних у різних районах Києва (у центрі, на солом’янці, на харківському масиві) збираються групки для впорядкування важливих і часто «загорожених» місць. до суто утилітарної функції такої діяльності додається ще й символічна: прибирання означає, що місце є важливим, про нього дбають, будувати тут не можна.

Однак по-справжньому боротьба розгорілась у вересні 2007 року, коли спроба побудувати на Пейзажній алеї будинок для працівників МЗС дала поштовх створенню ініціативи «збережи старий Київ» (ЗСК). З одного боку, до неї долучилися люди, чиєму житлу безпосередньо загрожувала ця забудова. З іншого ж — активістами ставали мешканці різних куточків Києва. що їх звело разом?

Проблеми й ресурси. З останніми більш-менш зрозуміло — вільний час, відносна матеріальна забезпеченість... а от з проблемами вже цікавіше. Чому чергове будівництво, одне з багатьох, що ведуться в Києві, так збурило людей, що нібито не мають жодного стосунку до цього шматочка землі?

Частково це було обурення нахабними діями забудовника, який нехтував небезпекою для сусідніх будівель. Решту відповіді можна знайти в риториці протесту: активісти говорили про «захоплення публічного простору», тобто сприймали цей простір як щось спільне, таке, що має відношення до кожного киянина, а не лише до жителів прилеглих будинків.

Для одних цінність цього простору була історичною (забудова мала розташуватися в межах історико-архітектурного заповідника «стародавній Київ», що перебуває під охороною ЮнесКо), інші переймалися зникненням місця для зустрічей і прогулянок з прекрасним краєвидом. адже місто — це не лише житло й робота, цього не досить для повноцінного життя людини.

Отже те, що було спершу ідеєю кількох людей, стає громадською ініціативою «збережи старий Київ» – неформальною, децентралізованою спілкою для захисту київського ландшафту, зелених насаджень та житла людей від хаотичних забудов. Стає зрозуміло, що самих лише судових позовів недостатньо, яким би міцним не було юридичне підґрунтя. діючи спільно з місцевими мешканцями, зсК намагається привертати увагу широкої громадськості, тиснути на владу через ЗМІ.

На початку 2008 року ЗСК починає займатися також проблемою вулиці Шовковичної: будівництво на схилі Кловського пагорбу, за кілька метрів від палат жовтневої лікарні та з виходом у парк Богомольця. А згодом поле діяльності ініціативи розростається, охоплюючи нові проблемні точки: аскольдова могила (висотка з підземним паркінгом на зсувонебезпечному схилі дніпра, порушення ландшафту, територія відібрана у дитячого садка), «авангард» (найстарішому київському велотреку загрожує знищення, а мешканцям сусідніх будинків – виселення) та ін.

Активісти ЗСК беруть участь навіть в акції захисту від виселення на вулицю мешканців гуртожитку заводу «ленінська кузня». Ініціатива намагається не замикатися на собі, а співпрацювати з локальними «групами протизабудовної самооборони»: з провулку гордієнка, з солом’янки, вулиці стрілецької тощо. авторки цього тексту теж брали участь в сутичках за право вирішувати долю київського простору.

Отже, «справу Пейзажки» виграно, судове рішення поставило крапку в цій історії. А от у багатьох інших точках все далеко не так райдужно (багато хто навіть сказав би – безнадійно). Та й активність самої ініціативи вже не така, як у золоті «пейзажні часи». однак, на наш погляд, важливим є поява стурбованості публічним простором та хоча б мінімальної готовності його відстоювати. сьогодні набирає обертів конфлікт через реконструкцію Контрактової площі.

Усе почалося з чутки про те, що пам’ятник григорію сковороді буде перенесено. Чутка, на щастя, не підтвердилась, але підтвердилось інше – плани реконструкції, в результаті якої отримаємо пам’ятник Петру Могилі і принаймні дві нові будівлі, що нібито стояли тут за давніх часів (козацький магістрат і комплекс гесте) та позбудемося скверу.

Щодо доцільності цих дій можна дискутувати... але в тому то й справа, що жодних дискусій не було. Влада просто прийняла рішення про перебудову площі. однак уже почала поширюватися ідея про те, що рішення про долю публічного простору має ухвалюватись не кількома людьми (хай навіть наділеними владою), а з залученням громадськості – і громадськість заворушилась.

Зараз на площі знаходиться безліч кіосків, які заважають ходити і псують зовнішній вигляд. Не виключено, що в результаті реконструкції з’явиться ще й торговий центр. Маємо, отже, нагоду спостерігати за тим, як простір міста формується, в першу чергу виходячи з потреби в прибутку. Ця тенденція характерна сьогодні для багатьох великих міст в усьому світі. Київ, на додачу, має і свою «родзинку»: схильність до встановлення нових монументів та відновлення стародавніх споруд, незважаючи на те, що поряд конче потребують реставрації вже існучі пам’ятки. останні можна навіть знести чи пошкодити заради чергового торгівельного чи офісного комплексу.

Не дивно, що така парадоксальна містобудівна політика породжує опір. Питання того, наскільки цей опір може бути успішним, залишається відкритим. У результаті акцій на Контрактовій можуть бути знесені кіоски, однак чи зміниться кардинально владний підхід до формування публічного простору? Ми не знаємо, чим закінчиться ця історія, але сподіваємось, що вона, принаймні, не остання.


Автор: Інна совсун, Наталія онищенко
Джерело: журнал "АСС"