АССБуд → Архитектура → Рефлексии → Київська країна снів. Частина 2

Київська країна снів. Частина 2

Наприкінці 1920-хроків кінофабрика мала ще й житловий будинок для своїх працівників. Те, що лишилося від нього, можна побачити ближче до станції метро «Шулявська» («Більшовик»). Якраз під час зйомок (липень 2010 року) дім перебував на стадії капітального ремонту, проте надвірний фасад ще можливо було зафіксувати у більш-менш схожому на початковий вигляді.

Просуваючись проспектом Перемоги («Брест-Литовським» на момент забудови цієї території) вбік зоопарку, сучасний київський фланер отримує яскраве, але вельми суперечливе враження від екс-палацу культури заводу «Більшовик», розташованого між Пушкінським парком та Медичним університетом. З одного боку, зведена у 1931–1934 роках за проектом архітектора Л. Й. Мойсейовича споруда має безкомпромісно конструктивістські форми, що однаково помітно і коли поглянути на неї із загального плану з протилежного боку вулиці, і розглядаючи деталі зблизька.

Заокруглений неф, ілюмінатори під дахом, потрійний вітраж за рогом – усе вказує на відповідну добу та стилістику. З іншого ж боку, пізніше накладена фасадна облицювальна плитка знижує ефект справжності, повернути який можна хіба що за допомогою чорнобілого фото. Спотворювальний ефект облицювання відзначає й автор американського фотоальбому «Втрачений авангард» 2007 року, для якого було відібрано цю будівлю (датовану тут 1928–1933 роками) як одну зі зразкових. Той самий ракурс, що й на знімку у цій збірці, ми навіть спробували відтворити.

Яскравий зразок так званого постконструктивізму (термін, що його запровадив С. О. Хан-Магомедов, за його власним твердженням, ще 1988 року на позначення перехідних форм від авангардних до неокласичних: від «культури 1» до «культури 2», послуговуючись термінами В. Паперного та Д. Хмельницького) маємо на тому ж боці проспекту за зоопарком, навпроти метро «Політехнічний інститут». У середині 1930-х по всій країні будувалося поліпшене житло для спеціалістів – аби їм «жити стало краще, жити стало веселіше». Один з таких будинків спеціалістів спорудив у Києві навпроти Політеху архітектор нової генерації М. В. Холостенко. Ще в Харківський період новітньої української історії, 1928 року, Холостенко виступав у часописі авангардистського спрямування «Нова генерація» з аналізом творчості Міса Ван дер Рое; після перенесення столиці в Київ він розгортає активну діяльність тут. Пластинчатий силует Дому спеціалістів має ще безсумнівно конструктивістські форми з обов’язковими вітражами, як у дворі, де лаконічний аскетизм «культури 1» загалом зберігається довше, так і на фасаді. Витримано навіть чергування двох кольорів (цього разу червоного й сірого), характерне більшою мірою для 1920х, ніж для зрілих 1930-х років, котрі тяжіли до суцільно сірої штукатурки «під бетон». Тут її можемо уявити знову ж таки за допомогою чорно-білої магії. На останньому знімку бачимо також конструктивні опори в арковому проїзді, характерні для харківського конструктивізму (наприклад, житловий будинок заводу ім. В. О. Малишева на Пушкінській, 54, архітектори Г. Яновицький та Є. Лимар, 1931–1932 роки). До речі, у Харкові в 1934–1936 роках за Держпромом було збудовано цілий квартал дуже подібного поліпшеного житла для спеціалістів (архітектор Л. С. Лемиш).

А проте подрібненість декору, притаманна поставангардистським стилістичним трансформаціям, вже повною мірою присутня в Будинку спеціалістів Холостенка. Не відстають від неї й рельєфи на фризі (скульптор Б. М. Кратко): праця – відпочинок – і знову праця. Сни влади про своїх підданців, чи то сни самих підданців про небачену естетизацію праці, внаслідок чого праця «переростає у красу». Євген Добренко, чию «Політекономію соцреалізму» зараз цитуємо, трохи далі пише: «...якщо у фашизмі естетизації зазнала політика [...], то у соціалізмі процес зайшов глибше – естетизації зазнала економіка». Репрезентація того, що тільки має бути, і дереалізація того, що є, проникла і в архітектуру через пропагований сталінською естетикою «синтез мистецтв».