Концерт Хол ДР: в Копенгаґені реалізовано новий проект Нувеля

У січні 2009 року в Копенгаґені відкрився новий амбітний Концерт Хол, який стане частиною «містечка ДР», що вмістить всі радіостанції Данії. Будівля складається з концертної зали на 1800 місць, оркестрової зали на 550 місць, ритмічної студії і хорової зали (по 350 місць), а також ресторану, офісів для Radio Rythmic, Radio Classic, бібліотеки аудіозаписів і виробничих приміщень (наприклад, студій звукозапису).

Збудована за проектом Нувеля будівля займає гідне місце у низці новітніх концертних залів. Так, відомі Дісней Хол Френка Ґері побудований 2003 року в Лос-Анжелесі, філармонія Герцоґа і де Мерона, що має відкритися у 2010 році в Гамбурзі, вражають своїми архітектурними рішеннями.  Концерт Хол розташований в комерційному районі. Коли його проектували, цей район був пусткою, що чекала на новітні офісні центри.

Лиш приміські поїзди проїжджали понад центральною трасою, на якій мав розташуватись Концерт Хол. Для архітектора, який звик вписувати свою роботу в контекст, цей проект став своєрідним викликом – довелось працювати з територією, що вимагає визначення, ідентифікації. Довелось шукати форму, яка б стала посередником між внутрішнім і зовнішнім, форму, яка б започаткувала нову історію простору, стала порогом, з якого б почався шлях його самовизначення.

Нувель порівняв себе з зодчим одинадцятого сторіччя, який започатковує нове місто, створюючи собор.  Будівля Концерт Холу відділена від зовнішнього світу натягнутим на металеве риштування синім напівпрозорим екраном. Вдень екран захищає внутрішній простір від зовнішнього світу, викликаючи цікавість і бажання зазирнути під покрів. Вночі ж простір оживає – стіни падають. Внутрішнє життя Концерт Холу проектується на екран, образи розбиваються, утворюючи неймовірні колажі, перетворюються на фрагменти кольору і форм.

Юрґен Пандер, критик Der Spiegel, називає споруду хмільним субстратом пізньокапіталістичної культури. У суміші образів, створених Концерт Холом, легко можна уявити як рекламні макети, так і образи онлайн переписки. Утім, контраст між легкістю й примарністю проекцій і платонічною чистотою кубу робить споруду чимось більшим, ніж рекламні і технологічні хитрощі сучасності. Подібна інтерактивність екстер’єру знищує межі між внутрішнім і зовнішнім, водночас нагадуючи примари на стінах Платонової печери.

Десятиріччями архітектори намагались досягнути рідкого об’єму, створюючи похилі підлоги й вигнуті стіни, вони розтоплювали внутрішнє життя будівлі зовнішнім простором вулиці. В ідеалі, межі між внутрішнім і зовнішнім мають бути стертими. Критики називають будівлю Нувеля самодостатньою – її суцільна форма нібито плаває в примарних образах і жорстко контрастує з пусткою навколо. Внутрішнє життя проектується назовні, з одного боку знищуючи згадані межі, з іншого – граючись із несвідомим спостерігача.

Всередині будівлі такі враження загострюються – живі люди губляться в проекціях. До головної зали ведуть ескалатори та широкі сходи. Ліворуч від сходів розташовано ліфти, що з’єднують вестибюль із верхніми фойє. Стелю викладено з фрагментованих панелей, що розривають відеопроекції на уламки, позбавляючи сенс цілісності.

Концертна зала нібито підвішена у просторі і тисне на відвідувача всією своєю вагою. У бетонні елементи будівлі введено пластикові пластини, що створюють ілюзію потрісканості – поверхня схожа на слонячу шкіру.

Головну концертну залу виконано з твердих порід дерева. Через панівну асиметричність, в якій витримано всі елементи зали, здається, наче паморочиться в голові. Подібно до відомої філармонії Шаруна, сидіння в залі розташовані на асиметрично побудованих консольних балконах, що поступово спускаються до сцени. Балкони оформлені монолітним деревом, їхні стіни нахилені і нагадують щогли кораблів.

Через неоднорідність рядів глядач не почуватиметься замкненим у нудному одноманітному просторі. Розташування сидінь дозволяє глядачам бачити не тільки сцену, а й одне одного, що створює атмосферу спільності. Теплі кольори нагадують зали європейських історичних музичних театрів, важкі дерев’яні панелі довершують утопічний характер інтер’єру. Ця зала слугуватиме домашньою сценою данського симфонічного оркестру.

Менша зала також обшита дерев’яними панелями, на яких розміщені портрети пов’язаних з Данією композиторів та музикантів. Маленькі студії, оформлені в чорних і червоних кольорах, являють собою простори типу black box, з переносними стільцями, які можна розміщувати у довільному порядку.

Жан Нувель називає Концерт Хол даниною Теодору Лореціну і Гансу Шаруну. «Архітектура – це музика, що має нас рухати і надихати», - нагадує Нувель. Критики вдячні архітектору за те, що він не втрачає зв’язок з минулим, вписуючи свої будівлі до інтелектуального простору, утримуючи цілісність духовного ландшафту. Архітектор працює не з твердим каменем, а з рідким середовищем. І не лише фізичним. Як стверджує сам Нувель, у порожнечі потрібно матеріалізувати майбутній контекст.  У Копенгагені була реалізована подібна спроба.


Автор: Галина Єрко
Источник: журнал "АСС"