АССБуд → Архитектура → Текстура → Конкурсні заручини з владою: можливості опору на рівні архітектури. Частина 2

Конкурсні заручини з владою: можливості опору на рівні архітектури. Частина 2

Проекти генеральних планiв, та ще й у такiй кiлькостi, охопити важко, адже вони включають цiлу низку завдань, кожне з яких заслуговує окремого розгляду. Втiм, у випадку «МА» досить легко визначити те, про що варто говорити спочатку чергою. В Українi генеральнi плани звикли обговорювати, виходячи, насамперед, iз технiчних показникiв й функцiонального зонування. Втiм, анi кiлькiснi оцiнки, анi абстрактнi, функцiонально забарвленi плями, нанесенi на мапу мiста, не дають змоги побачити структуру простору, i, передовсiм, вiдкритого публiчного простору. В цьому сенсi, проекти для «МА» цiкавi завдяки конкретним концепцiям публiчного простору й ландшафтних вiзiй, вимога представлення котрих постала одним з ключових завдань уже на першому етапi конкурсу. Участь у змаганнi архiтекторiв iз рiзних країн забезпечила небачене досi в Українi рiзноманiття вiзiй того, як взагалi можна уявити простiр «МА». Незважаючи на жорстке конкурсне завдання i брак вiльної територiї, бачення кожного з учасникiв вирiзнялося надзвичайно високою мiрою iндивiдуальностi. Усвiдомити своє мiсто, уявити собi, яким воно взагалi могло би бути, можливо лише через детериторiалiзацiю, тобто бачення з iншого мiсця, вiдображення в дзеркалi iнших культур.
У першому турi своєю незвичнiстю вирiзнявся проект Claus en Kaan Architecten. Окремi будiвлi групуються пiд трьома великими дахами, що витворюють промiжний маштаб мiж дрiбнотою лаврських церков i гiгантським старим «Арсеналом». Здiйнятi понад землею, дахи об’єднують серiю вiдкритих, а проте захищених вiд несприятливих погодних умов патiо. Iнтер’єрний характер громадських мiсць гарантує постiйний затишок. Внутрiшнiй бiк дахiв вкритий склом, так що вiн вiдбиває рiзноманiтну рослиннiсть, висаджену за принципом колажу.
Як протиставлення попереднiй вiзiї можна згадати проект Sauerbruch Hutton. Роль будiвель тут не синтаксична, навпаки, вони розсипаються намистинами по дiлянцi, намагаючись загубитися в лiсових хащах. Майбутнiй «МА» уявляється архiтекторам продовженням лiсу на схилах Днiпра. В окремих мiсцях сонце висвiчує невеликi амфiтеатри-галявини.
Schmidt Hammer lassen Architects, чий проект пройшов до другого туру, видiляють два рiзнi, навiть протилежнi за значенням простори – «внутрiшнiй» i «зовнiшнiй» свiт. Перший, що знаходиться в межах валiв, потрактовується як мало не «дике поле», на якому вiльно зростають будiвлi. Другий навпаки – жорстко органiзований i має радше представницький характер. Тут присутнi такi типово урбанiстичнi елементи як брукiвка, пiдсвiчувальнi пристрої, невеликi сучаснi водограї. Свiти мають рiзну геометрiю: якщо внутрiшнiй отримує змiшаний паттерн, на зразок насунутих одне на одного, амебоподiбних клаптикiв трави, то зовнiшнiй витворюється за рахунок регулярного припасування одна до одної вузьких прямокутних брукiвок.
Надзвичайно цiкавим є принципове розрiзнення бачення громадського простору у проектах, що отримали першу й другу премiї – вiдповiдно, Arata Isozaki Architects й AIX Arkitekter. Останнi своєрiдним чином тлумачать iсторичну спадщину Лаври. Так, вузька трикутна площа, що веде вiд Троїцьких ворiт до Успенського собору, отримує свого двiйника i перед Старим Арсеналом. Будiвлi схожого призначення групуються в кластери, мiж якими мiститься серiя переходiв й клаптикiв, характерних для традицiйного iсторичного середовища. Але перемогла усе ж таки бiльш звична для пострадянської України версiя величезної центральної площi перед головними будiвлями комплесу, запропонована Arata Isozaki Architects.
Чи не найбiльш важливим на конкурсi було питання валiв. Хоча бiльшiсть архiтекторiв намагалась зберегти їх просторову цiлiснiсть, забезпечуючи якомога бiльшi вiдступи вiд нових будiвель, окремi проекти пропонували часткове розмiщення проектiв понад валами (звiсно, не торкаючись їх), або навiть часткову iнтеграцiю будiвель у вали задля забезпечення неперервностi простору. Наприклад, Kleihues+Kleihues, чий проект отримав на конкурсi четверту премiю, передбачали розмiщення амфiтеатру безпосередньо в одному з бастіонів i поєднання однiєї з будiвель iз валами за допомогою рампи. Таким чином забезпечувалась правильнiсть орiєнтацiї будiвель, вiдкритiсть вiзуальних зв’язкiв та єднiсть планувальної структури нового комплексу, що мав, за iдеєю архiтекторiв, витворювати щось на кшталт славетних зразкiв класики, таких як Forum Fredericanum у Берлiнi Ф. Шiнкеля чи площа Сан-Марко у Венецiї. Зразковим з погляду обережного ставлення до валiв може вважатися проект Wilmotte & Accosies, що вже добре вiдомi свiтовi зразковими реконструкцiями старих фортець. У їхньому проектi вали отримують роль центрального елемента комплексу, якому, без винятку, пiдпорядковуються всi новi будiвлi. I, навпаки, у випадку Klaus Kada натрапляємо на величезну мегаструктуру метаболiчного зразка, що за масштабом перевершує не тiльки вали, але й Лавру й Арсенал разом узятi, фактично, витворюючи цiлковито новий контекст на схилах Днiпра.
У спiвставленнi двох останнiх випадкiв натрапляємо на головну дилему конкурсу: як витлумачувати iсторичне середовище такого постколонiального мiста як Київ, розiрванного на шмаття? Контрапунктовий огляд конкурсного майданчика виявляє, що архiтектори розривались мiж двома крайнiми бiгунами, намагаючись або знайти принцип поєднання, або, навпаки, ще бiльше пiдкреслити контроверзiйнiсть ситуацiї. Наприклад, agps architects наявнi суперечностi зовсiм не вiдлякують, навпаки, вони завзято використовують принцип випадкового поєднання рiзних частин, ґрунтований на монтажi. При цьому архiтектори завважують, що надихаються романом «Майстер i Маргарита», протагонiстичнi персонажi якого перетворюють уявне мiсто на випадковий монтаж реальних i фiктивних просторiв. Щоправда, архiтектори не врахували, що в романi йдеться про Москву.
Щодо об’єднавчого шляху, який усе ж таки переважав, спостерiгалося декiлька стратегем. Багато хто обрав працювати з однiєю простою формою, яка б дозволила ввести до середовища певний повторюваний елемент, разом iз тим не усуваючи можливостей деякого варiювання. До такого варiанту схилялися Zotov&Co, Dominique Perrault, Sauerbruch Hutton, Dietrich Untertrifaller. Найбiльше розкриття можливостей такого пiдходу спостерiгаємо в Dominique Perrault Architecture. Октагональна форма, виведена з плану Великої лаврської дзвiнницi, виявляє надзвичайну гнучкiсть й пристосовуванiсть у залежностi вiд клiматичних вимог, умов освiтлення й функцiйного призначення. До континуативного (вiд continuity – Прим. ред.) пiдходу можна також зарахувати об’єднання будiвель у групи чи кластери, як-от у Claus en Kaan i AIX Arkitekter. Цiкаво, що проект-переможець Arata Isozaki Architects у цьому вiдношеннi запропонував цiлковито протилежне бачення, а саме: надати кожнiй будiвлi яскраво виразної iндивiдуальної конфiгурацiї, яка б проявилася в усьому, включаючи оздоблювальнi матерiали. Для забезпечення неперервностi архiтектори також використовували прийом обгортання. Одностайнiсть у цьому, попри всi концептуальнi вiдмiнностi, виявили Zotov&Co й Asymptote Architecture, запропонувавши єдиний геометричний паттерн для оздоблення будiвель i вiдкритих просторiв.
I, наостанок, хотiлося б торкнутися такої чутливої для сучасної архiтектури теми як так званий «нацiональний символiзм». Здається, в свiтi на нiй вже майже поставлено хрест. Втiм, деякi архiтектори все ще продовжують тiєю чи iншою мiрою спиратися на нацiональнi символи як референти власної архiтектури. У конкурсi на «МА» таких проектiв було декiлька. Zotov&Co розвивали «великоднiй» мотив, Dominique Perrault й Dietrich Untertrifaller зверталися до бурштину, який вони якимось дивним чином надибали на берегах Днiпра... Показово, що остання архiтектурна група навiть пройшла до другого туру, хоч їх проект, безумовно, вийшов далеко за межi iконiчного наслiдування форми в порiвняннi з двома попереднiми. Звичайно, при цьому практично в кожному конкурсному проектi можна було спостерiгати локальнi референти й звернення до iсторiї. Проект Arata Isozaki Architects виходив з iдеї нашарування багатьох iсторичних шарiв, AIX Arkitekter звертались до особливостей планування Лаври, навiть Asymptote вiдштовхувались вiд паттернологiї якихось вiзантiйських уламкiв... Але все це зазнавало вторинної обробки i не мало жодного стосунку до ствердження «українськостi» як такої. Здається, найбiльш рафiнованою з точки зору очищення вiд зайвої безпосередньої референцiйностi виявилася пропускна машина David Chipperfield architects, план яких нагадує iдеально легке кришталево-супрематичне тло, злетане з самих лише прозорих прямокутних тiл. Чому проект отримав на конкурсi третю премiю? Можливо, збагнути це допоможуть слова самого Девiда Чiпперфiльда: «Якщо ти робиш подiбнi речi, то не має значення, чи є ти нiмцем, англiйцем, японцем, китайцем або ескiмосом. Iснує певне загальне осягнення, i чим бiльше ти маєш справу з фiзичними й експериментальними речима, тим менше ти втягнутий до культурної плутанини. Наприклад, вiд моря отримують задоволення в кожнiй країнi. Свiтло, що проходить крiзь вiкно, - це не тiльки те, що полюбляють англiйцi. Я шукаю речi, що є спiльними».
Iз нетиповостей для України, що ними вирiзнився конкурс, треба назвати вiдсутнiсть одноосiбного переможця. Першу премiю отримали Arata Isozaki Architects, але це ще не робить їх тотальними господарями проекту. Згідно з рекомендаціями журі, генеральний план комплексу і Центр української музики буде розробляти переможець конкурсу, тоді як решту будівель – інші премійовані архітектурні компанії, зокрема, AIX Arkitekter – Український центркінематографії та екранніхмистецтв, David Chipperfield Architects – Музей сучасного мистецтва, Kleihues + Kleihues – готель. Цей принцип кооперації й різноманіття, принаймні на рівні архітектури, хотілось би в подальшому закріпити як взірець для вітчизняної містобудівельної практики.