АССБуд → Архитектура → Текстура → Марксистська географія Девіда Гарві

Марксистська географія Девіда Гарві

Увіці 34 років географ Девід Гарві переїхав із Англії до американського міста Балтимор. Там на нього чекало місце викладача в Університеті Джона Гопкінса. Керівництво університету ще не знало, що новий професор – новонавернений адепт марксистської теорії, зокрема, її нової течії: марксистської географії. Гарві став читати курс під назвою «Капітал».
Протягом трьох чи чотирьох років адміністрація закладу не мала нічого проти. Річ у тому, що англійською слова «капітал» і «столиця» є омонімами, тож в університеті просто вважали, що курс присвячено столицям держав світу. Паралельно з викладанням у Балтиморі Гарві досліджував міські ґетто. Пізніше він змінив багато місць проживання, але відтоді Балтимор став для нього моделлю пояснення марксистської картини світу. Обіг капіталу, профсоюзи, боротьба пролетаріату в одному окремо взятому місті.
Підхід Гарві до прочитання та використання теоретичних марксистських текстів тісно пов’язаний з вимогою емпіричної актуалізації. Слід розуміти, що кожен текст є історичним продуктом. На думку Гарві, якісна теоретична робота насамперед має спиратися на наявну ситуацію, як вона є, і вже потім виробляти відповідний концептуальний апарат.
«Мене дратують «учені дискусії» про те, чи мали рацію Ленін і Люксембург. Гадаю, що ця звичка копирсатися у суперечках сторічної давнини – просто марнування часу. Мені хотілося б розібратися в тому, що відбувається сьогодні, адже світ змінився», – зізнається Д. Гарві.
А сьогодні відбувається те, що капіталізм став гнучкішим. Об це й розбиваються більшість лівих рухів, які продовжують молитися на «священні» доктрини, тоді як їхній опонент значно еволюціонував за півтора століття. Зараз капіталізм існує у зовні м’якому, неоліберальному вигляді, та парадокс полягає в тому, що реальної демократії стає все менше і насправді розрив між багатими і бідними лише посилюється.
«Я інтерпретую це слово (неолібералізм) як класовий проект, замаскований масою різноманітної неоліберальної риторики про індивідуальну свободу, персональну відповідальність, приватизацію та вільний ринок», – пише в одній зі своїх статей Гарві.
Саме в місті, за його словами, зосереджується соціальна боротьба. На його думку, будівництво властивої соціалізму форми урбанізації – «гуманного урбанізму» – настільки ж необхідне для переходу до соціалізму, наскільки підйом капіталістичного міста був запорукою існування капіталізму. Нині місто належить урбанізованому капіталізму та державі, яка підтримує буржуазний клас. Наслідком такої монополії є підтримка одних прав на шкоду іншим. Так, влада визнає права на приватну власність, на безпеку, на підтримання ладу, встановлюючи заборони, обмежуючи свободу пересування у просторі, дискримінуючи іммігрантів та тимчасових мешканців міста, розвиваючи, згідно з політикою міського планування, одні райони та занедбуючи інші, та, зрештою, нівелюючи право на відмінність.
«Право на місто» – цей лозунг уперше висунув Анрі Лефевр в однойменній книзі 1968 року. Гарві формулює це право як «активне право на перетворення міста відповідно до наших таємних бажань, а також право змінювати себе, змінюючи місто». Він також застерігає, що йдеться не про права окремих осіб, а про колективну владу, яка реформує урбанізаційні процеси. Статтю Девіда Гарві «Право на місто», як і деякі інші його роботи, було перекладено російською. Щодо перекладів українською мовою, то текст, який ми вам пропонуємо, вочевидь, є першим. Це уривки з розділу «Можливі урбаністичні світи» (Possible Urban Worlds) із виданої у 2000 році книги Megacities Lecture 4. У певному сенсі їх можна сприймати як вступ до урбаністичних теорій Гарві. Багато уваги він приділяє огляду різних підходів до міста: піддає сумніву використання дискурсу глобалізації, заперечує звернення до буколічної утопії та критикує фетишизм екологічних рухів. Натомість Гарві пропонує відштовхуватися від марксистського поняття «нерівномірний географічний розвиток». Йдеться про явище, яке характеризується здатністю капіталізму до миттєвого пристосування, виживання відповідно до раптової зміни умов. Неоліберальний капіталізм постійно реорганізовується – стикаючись із проблемами в одному районі, він переміщується до іншого. Такі міста, як Г’юстон, Даллас і Денвер, які до 1970-х процвітали завдяки енергетичному буму, зараз втратили своє панівне становище. І навпаки, Нью-Йорк, який на початку 1970-х перебував практично на межі розвалу, нині перетворився мало не на столицю світу. Протистояння капіталу та праці в цій новій ситуації не перестає бути наріжним питанням. Так, «пролетаріат» не зник – він перемістився з Європи до Китаю, Мексики та Індії. Як пише Гарві, крізь нерівномірний географічний розвиток проглядає несправедливий механізм розподілу ресурсів. Саме з розуміння такого стану речей має виходити революціонер, який прагне відвоювати своє право на місто.