АССБуд → Архитектура → Текстура → Від мегамаркету до міні-міста

Від мегамаркету до міні-міста

Історія розвитку молів, що в інших країнах розтяглась на десятиліття, в Україну прийшла майже одномоментно, в усій множинності своїх проявів, суттєво змінивши ландшафт багатьох українських міст впродовж усього кількох років. Один з найвагоміших аспектів «молізації» простору виявився пов’язаним з колишніми промисловими територіями: занепалі від бездіяльності та майже забуті бетонні велетні швидко розквітли всім різнобарв’ям брендів, склавши суттєву частину нової, заснованої на споживанні урбаністичної культури. Ця нова посмішка старих стін, що донедавна несли на собі серп і молот, приховує суперечність. Щоб не заблукати у підозрах і здогадах, ми вирішили звернутися за роз’ясненнями безпосередньо до одного з найактивніших учасників процесу - Дмитра Антонюка, одного із засновників бюро «АДС», а тепер керівника ТОВ «А-III», вже більш ніж 10 років задіяного у проектуванні та будівництві великих торгівельно-розважальних центрів.
Ксенія Дмитренко: Дмитро Івановичу, тема нашого часопису присвячена взаємодії міста і молу. Ми б, зокрема, хотіли звернутися не до внутрішнього простору молу, як це відбувається зазвичай, але до «зовнішнього»: розглянути мол як специфічний тип будівель, соціально-просторових утворень, що активно впливають на структуру міста, формуючи нові типи публічного простору, патерни мобільності і т.д. Як виглядають стосунки молу та міста в українському контексті очима архітекторапрактика?
Дмитро Антонюк: У зв’язку з вашим питанням мені пригадується одна з пізньорадянських дисертацій, що була захищена у 1980-х роках, і мала назву «Автомобілізація як випереджальна функція реакреації». Її головна теза була приблизно така: на узбережжі з’являється перший автомобіль, навколо нього ставиться кемпінг, за деякий час розбудовується інфраструктура, що в майбутньому складатиме основу курортного міста. За аналогією можна сказати, що для пострадянського міста торгівля, принаймні до кризи, становила «випереджальну функцію» архітектури. Йдеться про те, що саме торгівля диктувала правила гри, а не навпаки. Усюди спрацьовувало правило «дешевше придбати, дорожче продати»: шукали приміщення, його якнайшвидше перебудовували за принципом «мінімальні вкладення – максимальні прибутки». Це ті принципи, за якими в Україні десять років тому починали розвиватись торгівельні центри, які до останнього часу суттєво не змінились. З іншого боку, цей броунівський рух, що, на перший погляд, керувався виключно мотивами економічного зиску, зрештою мав власні, об’єктивні закономірності. Чи не найбільш привабливими для розвитку мол-індустрії виявились колишні промислові території з великими заводськими корпусами і цехами. Девелопери і власники цих територій швидко знаходили спільну мову. Таким чином торгівля зіграла роль дієвого чинника у конверсії промислових територій, сприяючи подальшому розвитку міста.
К. Д.: Тобто йдеться про свого роду саморегуляцію, природній процес?
Д. А.: Саме так, причому з цікавими еволюційними особливостями. Пригадуючи наш перший супермаркет «Фуршет» у Києві, на розі вул. Ярославської та Набережно-Хрещатицької, я бачу, що це було досить наївно. Десять років, що минули з того часу, були сповнені груповими навчальними поїздками за кордон (причому як архітекторів, так і девелоперів), співпрацею з іноземними проектувальниками, пошуком оптимальних в умовах України рішень із врахуванням світових тенденцій. Протягом цього часу до нас прийшли світові оператори, що підвищило конкуренцію, і, віповідно, якість обслуговування, у тому числі і на рівні архітектури. Зрештою, структура потреб так само невпинно змінювалась. Починали ми з супермаркетів, причому виключно продуктових. Потім до продуктів доєднались товари довготривалого вжитку. Зрештою, зараз ми дедалі більше отримуємо замовлення не на торгівельні, а на багатофункціональні центри, що за рівнем насиченості нагадують місто. Кінотеатри, кафе, ресторани, бутіки, дитячі кімнати, ковзанки і навіть аквапарки – все це простори різного ґатунку, що потребують правильної логіки розташування й наповнення, а це робить проектувальне завдання вельми цікавим для архітектора.
К. Д.: Так у нас є всі шанси скоро дістатись до книжкових магазинів, культурних клубів, мистецьких галерей...
Д. А.: У принципі, це вже відбувається. Наприклад, у нещодавно реконструйованому торгівельному комплексі «Більшовик» діють студія танців, дитячий ляльковий театр.
К. Д.: Минулого року група «АДС» виконала великий проект перебудови «Мегамаркету», розташованого безпосередньо у центрі міста, на вул. Горького. Який характер мали ці зміни, чим вони були обумовлені?
Д. А.: Загальний розвиток цієї території можна уявити у кілька етапів. Спочатку йшлося про пристосування промислових будівель до торгівельних функцій. Далі виникла потреба будівництва нових приміщень задля розміщення кінотеатру, гральних зал і т.д. Останній проект виник через значне зростання вартості цих територій. Йшлося про кардинальне перегрупування торгівельних функцій та приєднання до них офісу й готелю. Проектом передбачено продовження на території нового комплексу вул. Фізкультурної, тією самою траєкторією, якою вона тут колись проходила ще до будівництва заводу. Таким чином місто навіть отримувало назад те, що йому належало від початку. Звісно, криза все це частково призупинила. Але ви так чи інакше можете уявити собі швидкість перетворень, враховуючи те, що історія цього «Мегамаркету» розпочалась лише 6 років тому.
К. Д.: Маючи справу з великими промисловими будівлями, чи ставитесь ви до них як до частини історії, чи намагаєтесь за можливістю зберегти сутнісні риси цих споруд?
Д. А.: Коли ми натрапляємо на щось справді вартісне, ми радимо замовникові це зберегти, але рідко отримуємо його згоду. У питанні збереження велику роль відіграє характер подальшого життя споруди. Наприклад, у випадку ресторану «Стіна», що знаходиться в Києві на Бесарабці, нам і не треба було переконувати замовника зберегти старі бельгійські парові машини. У принципі, більшість будівель, з якими ми працювали в напрямку створення торгівельних центрів, не мали історико-культурної цінності. У таких спорудах історія навіть якщо і отримує якесь вираження, то тільки на рівні декорації.
К. Д.: Як би ви схарактеризували нове середовище молу, що приходить на зміну традиційному місту?
Д. А.: Якщо говорити про моє особисте ставлення як містянина, як людини, то я не поділяю радості від перебування у подібних просторах. Зрозуміло, що тут ідеться про високий рівень уніфікації та контролю, своєрідну просторову муштру, що схиляє людину до покупок. На рівні суспільства, це, напевне, було потрібне як наступний виток розвитку, але, як на мене, це радше ілюзія причетності до «цивілізованого» світу. Людина так чи інакше прагне до індивідуалізації, потребує співмірних із собою просторів – вулиці, невеличкого маданчику, двору – того найближчого оточення, що складає спільноту, сусідів, сім’ю, т. зв. малу батьківщину, на противагу, скажімо, масовим районам, де все навіть через роки поспіль здається чужим. Гроші, справді, шукають нових форм, ламаючи місто, з іншого боку, я не знаю жодного прикладу, коли б в Києві заради торгівельного центру зруйнували цілий квартал. Навпаки, у випадку конверсії промислових зон можемо говорити про збільшення кількості доступних для громадян місць, повернення до міста загублених на десятки років територій.
К. Д.: Як будуть змінюватись стосунки міста і молу в майбутньому?
Д. А.: З одного боку, продовжиться тенденція до урізноманітнення функцій, – ми вже згадували про аквапарки, готелі, офіси, згодом до них неодмінно додасться житло, а це призведе до подрібнення торгівельних просторів та витворення середовища, більш близького до традиційного. Великі торгівельно-розважальні центри дедалі більше перекочовуватимуть на периферію та навіть далеко за міську межу, враховуючи урбаністичний розвій міст-супутників і пришвидшені темпи мобілізації на шляхах до великого міста. Причому йдеться не тільки про окремі споруди, а й про нові містечка, зі значною площею, що, окрім житла, одразу включатимуть і громадські функції. Якщо врахувати, що насиченість торгівельними функціями в українських містах досі в 1,5-2 рази нижча за аналогічний показник у європейських, стає зрозуміло, що торгівля є й залишатиметься одним із найсуттєвіших двигунів змін у міській структурі.