Арсенал для «мистецького мiста»: спроба креативного перезавантаження iдолiв культури. Частина 2

Насправді, «МА» міг опинитися не так далеко від останніх міркувань, якби один iз присутніх у ньому ймовірнісних напрямків розвитку, а саме – «креативний» – став провідним. Зрештою, ми опиняємось у шизоїдній ситуації: з одного боку, в старій будівлі «Арсеналу» реалізовуватиметься державницька ідея всеукраїнського музею, де будуть представлені «тисячолітні надбання» української культури, з іншого, - уприватнений проект культурно-мистецького «містечка», де мають розвиватися музика, кіно й сучасне мистецтво.

Але поки що як перший, так і другий разюче розходяться з ідеєю креативного розвитку, як її розуміють у світі. Це складна, багатовимірна парадигма, що вже має насичену історію на теоретичному й практичному рівнях. У контексті «МА» дотепер чулися лише згадки про окремі її елементи (зокрема, «креативні індустрії»), причому без їх публічного розгортання, пояснення, обговорення.

Для порівняння, на Заході на тему креативності щороку проводяться численні конференції, існує своя ієрархія «ґуру» в цій галузі, розроблені й реалізуються відповідні стратегії багатьох міст. Креативна парадигма пов’язана зі становленням суспільства знання та з’явою такого соціологічного конструкту як «креативний клас».

Сьогодні поняття «креативності» зазнало такого поширення, що на нього вже не можна не дивитись із підозрою. Тим важливішим, однак, стає наголошення на його принципово важливих засадах з огляду на вкраїнський контекст. Словом «креативний» позначають той стан культури за доби постмодернізму, коли її починають цілеспрямовано використовувати й розвивати як джерело економічних і соціальних змін.

Культура й усе, що повязане з нею, втрачає самодостатність і потрактовується як важіль суспільного розвитку. А це неодмінно зрушує розуміння культури, накладаючи відбиток на засадничі принципи, мету й засоби творчості. Зробити крок назустріч креативності для інтелектуала означає остаточно відмовитись від розрізнення між високою та низькою культурами.

Для митця цей крок може мати за наслідок глибоке занурення в соціум, роботу з соціальним не тільки на рівнi концепції, але й праксису, аж до участі в освітніх програмах, спільного продукування мистецтва з містянами, наприклад, з метою зменшення етнічних конфліктів. У креативному суспільстві право бути креативним має кожен, незалежно від віку, досвіду, занять і рівня освіти.

Будь-які прояви аматорства, самодіяльність тільки вітаються. Що стосується інституційних змін, то тут відчутну перевагу отримують освітні й комунікативні функції, тоді як репрезентативні – відсуваються на другий план. Community Arts Center має багато безпосередніх завдань стосовно локусу свого існування, серед яких можуть значитися зняття соціальної напруги, зменшення кількості злочинів і проблемних соціальних випадків.

Я не розумію митців, які сприймають такий поворот як принизливий. Зрештою, катартична функція з часів Арістотеля вважалась однією з головних у мистецтві, а сьогодні, завдячуючи саме такому розумінню мистецтва, змінюються суцільні міста. Взагалі, пов’язаність креативності з певним локусом є принциповою, - і це відбивається у понятті креативного міста.

Міська влада бачить свою роль у тому, щоб створювати передумови для розвитку насичених мистецьких осередків, робити суцільні квартали доступними для життя й праці митців. Мистецькі середовища мають поширюватись усією тканиною міста, - мета креативної політики якраз і полягає в тому, щоб забезпечити більш-менш рівномірний розподіл креативності між центром i периферією.

Відтак, креативність не є ані державницькою, ані девелоперською ініціативою, вона належить саме місту, й реалізується, в першу чергу, на рівні міста й за участі громадян. Сьогодні довготривалі креативні стратегії визначають розвиток багатьох міст світу, причому вони є рівноправними партнерами відповідних соціально-економічних чи планувальних напучувань.

В Інтернеті можна легко відшукати весь багатовимірний арсенал креативності на рівні міста – від загальних стратегічних програм до конкретних робочих інструментів. Креативне самовизначення того чи іншого міста завжди формується на взаємодії двох рівнiв: з одного боку, йдеться про те, щоб відшукати, визначити, активізувати й забезпечити самовідтворення власних креативних ресурсів, з іншого, - обійняти певну конкретну позицію в світовій мережі креативних міст. 

На жаль, поки що проекту «МА» не вдалося висунути згадані питання на рівень публічного обговорення. Саме так – «не вдалося» й «поки що», адже у згаданому проекті прямо і непрямо брали й продовжують брати участь різні гравці, що обстоюють цілком протилежні погляди. «МА» - це жива, складна, багатовимірна й конфліктна ситуація, що невпинно продовжує розвиватися.

Говорити про її скорий фінал, пов’язаний із переобранням президента, діяльністю реставраторів, які «вже все попсували», конкурсом, програма якого є незаконною – значить понижувати значення історії до тривалості одного людського життя. Якщо сьогодні цей проект видається нам занапащеним, застарілим й заанґажованим, то це ще не означає, що завтра не станеться чогось, що зможе цю ситуацію змінити на протилежну. І це прийдешнє також залежить від того, яке бачення ми разом, і особисто кожен із нас, можемо закласти сьогодні.


Автор: Ксенія Дмитренко
Джерело: журнал "АСС"