АССБуд → Архитектура → Текстура → "Менше - це майбутнє"

"Менше - це майбутнє"

Протягом останніх років феномен «знелюднених міст» (нім. schrumpfende Stadte; англ. shrinking cities) набув великого розголосу, і не лише в колах урбаністів. Різке або поступове погіршення демографічної ситуації, яке призводить до подальшого занепаду міста, – проблема, вирішення якої лежить на перетині економічної, соціальної та культурної площин і тому ніколи не буває однозначним.
Сьогодні близько половини населення земної кулі живе в містах. І хоча мегаполіси продовжують розростатися, багато міст у всьому світі переживають «знелюднення» – зменшення кількості населення через низький рівень народжуваності та міграцію жителів. За даними Федерального культурного фонду Німеччини, за останні 50 років близько 370 міст із населенням більш ніж 100 тисяч жителів поступово або тимчасово втратили понад 10% населення (у крайніх випадках – навіть 90%). Звичайно, причини і масштаби цих втрат варіюються залежно від особливостей міста. Проте значною мірою до знелюднення міст призвели технічний прогрес і глобалізація. Більшість індустріальних міст на початку ХХ століття виникла поблизу джерел природних ресурсів, оскільки транспортування на той час було економічно невигідним. Саме близькість до ресурсів та більша продуктивність регіону, на думку Едварда Ґлейзера (дослідника міської економіки з Гарвардського університету), сприяли тому, що заробітна платня в такому регіоні була значно вищою, – відповідно, індустріальні міста на початку століття ставали «магнітами» для робітників і кількість населення в них швидко зростала. Проте прогрес у галузі транспортування (наприклад, поширення використання літаків і вантажівок) та зниження собівартості перевезень (протягом ХХ століття реальна вартість залізничного транспортування товарів знизилася на 90%) стали однією з головних причин занепаду старих індустріальних міст. «Зникнення дистанцій» дозволило налагодити виробництво будь-де, незважаючи на місце розташування природних ресурсів. Відповідно, зарплатні в індустріальних центрах (у порівнянні з іншими регіонами) різко знизилися і такі міста почали поступово втрачати популярність. Попри те, що парадигма «розростання» міст стала загальником громадської думки, останні дослідження доводять, що саме знелюднення міст стає нормою урбаністичного розвитку: «Ще шістдесят років тому великі міста в західному світі почали знелюднюватися, але те, що спочатку сприймалося як локальна аномалія, скоро стало нормою для багатьох регіонів світу».
Показовим прикладом знелюднення міст є історія Детройта. Наприкінці 50-х років відсоток населення на периферії Детройта почав стрімко зростати. Такий відтік населення від центру пояснюється не лише децентралізацією виробництва та «перемогою» маленьких компаній над автозаводами-гігантами, доступністю земельних ділянок і автомобілів та розвитком приміської інфраструктури. Розподіл міста на «периферію» і «центр» – це ще й сегрегація, розподіл на «білих» і «чорних» мешканців (середній прибуток яких удвічі менший ніж у їхніх «периферійних» сусідів). Як зазначає Е. Ґлейзер, «враховуючи те, що Детройту не пощастило з конкуренцією, освітою, кліматом та різноманіттям індустрій, не дивно, що населення міста скоротилося з 1, 85 мільйона мешканців у 1950 році до 912 тисяч у 2008-му». Сучасний Детройт скидається на декорації до фільму-антиутопії: третина міста незаселена і занедбана, крізь асфальт проростає трава, порожніми вулицями бігають зграї здичавілих собак. Крім того, Детройт сьогодні відомий як криміногенне місто, а масові підпали машин та порожніх будинків на Гелловін увійшли в історію вандалізму (у 1985 році впродовж кількох годин згоріли 297 будинків). Звичайно, були спроби запобігти знелюдненню Детройта. Реставрація та відновлення будинків у 60-х роках виявилися такими ж неефективними для покращення демографічної ситуації, як і побудова в 70-х офісно-готельного комплексу Renaissance Center. Ревіталізація за допомогою новобудов середмістя (у якому й так забагато будинків та інфраструктури з розрахунку на кількість населення) залишилася нездійсненою. Такий самий ефект викликало і впровадження громадського транспорту (People Mover), який мав відновити сполучення всередині міста, – незважаючи на те, що мешканці «автоміста» давно звикли користуватися автомобілями, а дороги не потребували додаткового розвантаження. Невеликих успіхів вдалося досягнути і з побудовою спортивно-розважального центру Joe Louis Arena та пізніше – заводу Detroit/Hamtramck Assembly. Дещо успішнішими є спроби (починаючи з 1990-х років) відновити Грецьке Місто, у якому планує організувати свою майбутню діяльність компанія з виробництва програмного забезпечення. Проте повна реурбанізація та відновлення колишньої чисельності населення у випадку Детройта здаються малоймовірними. Стратегія теперішньої міської влади спрямована не на забудову, а на «зменшення розмірів» (downsizing) міста: широкий спектр дій – від закриття «зайвих шкіл» та позбавлення мешканців «вимираючих» районів певних послуг (таких, скажімо, як вивіз сміття) до знесення будинків і примусового переселення мешканців цілих районів. Проте саме тут починається боротьба за «право на місто» – право мешканців спорожнілих районів на життя саме в цих районах проти права міської адміністрації керувати урбанізаційними процесами для подальшого «загального блага». В одному з інтерв’ю мер Детройта Дейв Бінг стверджує, що переселення буде відбуватися на вигідних для мешканців умовах. Проте дискусії тривають, а Детройт залишається класичним прикладом «знелюдненого» міста.
Хоча з 1990-х років міста, що знелюднюються, з’являються і в Росії, Казахстані, Україні, «центри ваги» цього феномену все ж знаходяться в Європі та США. Так, з часів об’єднання Німеччини в багатьох містах (особливо колишньої НДР) відбулися небезпечні демографічні та структурні зміни. Знелюднення міст було викликане деіндустріалізацією, міграцією та зниженням рівня народжуваності. Можливість мати власну землю, яка з’явилася після «падіння» соціалістичного режиму, прискорила відтік міського населення на периферію. До того ж у центрі житло переважно не відповідає життєвим стандартам і продовжує залишатися дорогим. Не дивно, що у 2000 році мешканці залишили більше мільйона житлових споруд Німеччини. Особливо цей процес помітний у регіоні Саксонії, де залишається до 20% порожніх будівель, незважаючи на те, що велику кількість споруд уже знесено. У пошуках панацеї від знелюднення міст з 2002 по 2010 роки Міжнародна будівельна виставка (IBA) реалізовує тривалий проект з розбудови міст.
Засадничими для проекту є: діалог з громадськістю в процесі розбудови; пошуки й розвиток досі невідомих потенціалів конкретного міста; створення і втілення образу міста; використання експериментального дизайну та інноваційних комбінацій у розбудові; визначення якостей кожного міста та організація міст у регіональну мережу; збалансовані відносини між містом і ландшафтом; використання широкого спектру джерел фінансування; створення маркетингових концептів для розбудови міста; організація й посередництво під час розбудови міст у глобальному контексті. Задля втілення цих засад було розпочато кампанію «19 міст – 19 тем», у якій для кожного населеного пункту в процесі розбудови було визначено й розроблено власний неповторний шлях розвитку.