Шукач краси буденного Самі Ринтала

Представником Скандинавії, але не скандинавської школи екологічно стійкої архітектури (відомої своїми естетичними й технологічними канонами зеленого будівництва), став у колі переможців 2009 року самобутній фінський архітектор і художник Самі Ринтала. Розпочавши свій шлях в архітектурі як звичайний будівельник, С. Ринтала чимало подорожував, навчаючись і працюючи у багатьох містах Скандинавського півострову. 

Співпрацюючи з Марко Касагранде (ще до закінчення архітектурного факультету Технологічного університету Гельсинки в 1999 році), він вперше створив низку інсталяцій, що проблематизували стосунки між суспільством і природою через роль архітектури. Першим гучним проектом союзу став land(e)scape (гра слів: означає водночас і «ландшафт», але може читатися і як «втеча від землі»), де на десятиметрових дерев’яних жердинах було здійнято три дерев’яні хижки, так, ніби на цих тоненьких ніжках вони зібралися піти до міста за своїми господарями. Інсталяція висвітлювала актуальну проблему спустошення фінського села через масову міграцію жителів. Архітектори досить швидко здобули визнання, а 2000 року навіть взяли участь у Венеційському бієнале з проектом 60 Minute Man. У 2007 році разом з Дагуром Еггертсоном, С. Ринтала заснував нове архітектурне бюро з офісами в Осло та Бодо.

С. Ринталу можна назвати найбільш ностальгійним переможцем конкурсу. «Мої роботи, – пише він, – намагаються запропонувати атмосферу, створену матеріалом і спогадами, опрацьованими до абстрактного рівня настільки, що вони перестають бути індивідуальними чи проблематичними. (…) Я не тяжію до якогось історичного часу чи місця, швидше, намагаюсь віднаходити значення та красу в буденних ситуаціях».

Проекти С. Ринтали не підпадають під розрізнення між традиційним і сучасним, через оперування простими й лаконічними формами. Архітектор намагається працювати з найбільш базовими категоріями сприйняття – такими, як матеріал, світло і простір. У його проектах відсутня зайвина, тож іноді їх можна назвати навіть дещо суворими, але глибока проробка основних елементів створює по-справжньому поетичні простори. Проте цей метод далекий від мінімалізму. «Я більше довіряю економії, аніж мінімалізму як такому. Економія в роботі, матеріалі й виразності» – пише він.

С. Ринтала вважає, що забезпечити людину справжнім прихистком чи впливати на формування її стосунків з природою та історією за допомогою архітектури неможливо в світі, підконтрольному виключно корпораціям й надприбуткам. Навіть у розвинених скандинавських країнах це призводить до постійного зростання кількості будинків, а також створення зайвих та наденергомістких просторів. Своєю практикою С. Рунтала намагається деверифікувати подібні принципи.

Найбільш відомим житловим проектом С. Ринтали є boxhome, створений у 2007 році для Трієнале в Осло, з площею будівельного майданчика усього 19 м2. Сам С. Ринтала вважає цей будинок свого роду прототипом життєвого простору, що придатний до застосування у проектах багатоквартирних будинків та офісних приміщень.

Соціальна концепція будинку полягає у тому, що, з огляду на розміри приміщення, у ньому неможливе надлишкове накопичення речей, а його кількаповерховість змушує мешканця покращувати свої моторні навички й розвивати креативність, навіть просто пересуваючись будинком (адже для того щоб, наприклад, відпочити у вітальні, потрібно залізти до неї по звичайній драбині).

Архітекторові вдалося створити своєрідний модуль для тиражування, який до того ж легко збирається (троє людей можуть звести його за чотири тижні) і дає своєму мешканцю можливість бачити зорі прямо зі свого ліжка. Врешті-решт, С. Ринтала так описав свій проект: «…моєю метою було створення маленького та спокійного будинку, такої собі печери в місті, куди людина може втекти і за бажанням ненадовго сховатися від виру міського життя». (Щорічна нагорода за екоурбанізм).

Зпраз С. Ринтала успішно працює по всьому світу. Його проекти можна знайти в Канаді, Росії і навіть у Півенній Кореї, де в рамках фестивалю Ayang PublicArt Project в передмісті Сеула було зведено element house (2005-2006 роки). Декому цей будинок нагадує середньовічні італійські дворики через складну структуру співвіднесення простих об’ємів та порушення закритості й цілісності, традиційно притаманної будь-якій будівлі. Але саме у такий спосіб С. Ринтала дозволив природі, зовнішньому середовищу пронизувати будинок, втручатися в саме його серце, руйнуючи межу закритості людського світу від природного, у чому й реалізувався один з основних концептів його архітектури.

Джерело: журнал "АСС"